andriibaumeister.com

 Дискусії навколо онтологічного аргументу, що розпочалися ще за життя Ансельма, продовжилися в епоху зрілої схоластики. У ХІІІ-ХІV століттях аргумент мав як своїх критиків (Тома Аквінський, Вільям Оккам), так і прибічників (Бонавентура, Дунс Скот). Аквінат є чи не найвідомішим критиком апріорного доведення, запропонованого у «Прослогіоні». Цікаво, що св. Тома дискутує з Ансельмом не називаючи його імені. У «Сумі теології» позиція бенедиктинця наводиться як одне з авторитетних висловлювань на користь само-очевидності буття Бога. Вже з самого початку маємо несподівану інтерпретацію: онтологічний аргумент витлумачується як приклад аналітичного висловлювання (це таке висловлювання, в якому praedicatum includitur in ratione subiecti)! Читать полностью »

Книжка, яку читач тримає в руках, містить дослідження останніх семи років. Її складають статті переважно з історико-філософської тематики, написані у зв’язку з роботами більшого формату. Якщо провести паралель із живописом – то ці статті можна порівняти з ескізами й етюдами для тематичних картин. Проте картини пишуться довго й іноді залишаються незавершеними, тоді як етюди, будучи прикладами «малих форм», дозволяють ухопити щось суттєве і  важливе навіть у фрагментарному вигляді.  Читать полностью »

Передусім варто відзначити, що онтологічний аргумент Ансельма має форму непрямого доведення (reductio ad absurdum). Reductio полягає у наступному: твердження р доводиться на підставі демонстрації того, що заперечення твердження р, тобто не-р, призводить до суперечності або абсурду. Ще лаконічніше: твердження не-р є суперечливим. Форми непрямого доведення ми зустрічаємо вже у філософії елеатів (Зенона і Мелісса). Аргумент reductio ad absurdum активно застосовує Аристотель. Наприклад, у «Метафізиці» (Met. Г 1006 a5 і далі) Стагірит у непрямий спосіб доводить силу і значимість самого принципу суперечності. Так само, у непрямий спосіб Аристотель доводить тезу, що Ум завжди перебуває в актуальному стані мислення, що божественно мислення є чистою актуальністю (Met. Л 9). Читать полностью »

25 апреля 2012 года в издательстве «Дух и Литера» вышла в свет новая книга на украинском языке «Біля джерел мислення і буття».  Обложка и исходные данные книги размещены в разделе  «Публикации». Читать полностью »

Уранці 6 грудня 1273 року, на св. Миколая (a festo beati Nicolai circa), Тома прокинувся так само рано, аби служити Святу Месу. На цій Месі сталася якась важлива подія: Аквінат «зазнав дивної зміни» (fuit mira mutatione commotus). «Після Меси він нічого вже не писав і не диктував, і навіть позбувся власного письмового приладдя (organa scriptionis)». Про це, зі слів Реґінальда, розповідає Бартоломій з Капуї. Читать полностью »

Вначале несколько слов о латинских переводах аристотелевской «Метафизики». Одним из первых переводов трактата на латинский язык, был, скорее всего, перевод Якова Венецианского (между 1128 и 1155). Возможно, что в самом начале XIII века появился перевод Михаила Скота. Еще один, распространенный и широко используемый в середине XIII века анонимный перевод «Метафизики», известный под титулом Translatio medio. Все эти переводы не содержат книгу Kappa и называют книгу Lambda XI-й книгой. Вильгельм из Мербеке (Guillelmus Brabantinus, Moerbecanus, de Moerbeke, Willem van Moerbeke – 1225-1286) в конце 60-х годов XIII века перевел книгу Kappa и переработал перевод Translatio medio. Вследствие этого книга Lambda стала считаться XII-й книгой «Метафизики». Полный латинский перевод (включавший также книги M и N) появился уже в XV, благодаря кардиналу Виссариону (Bêssariôn – 1403-1472).  Читать полностью »

1. Что представляет собой теология Аристотеля? Двенадцатая книга (Л) содержит т.н. теологию Аристотеля. Что представляет собой эта книга: (1) главную часть метафизической системы, (2) независимый от всех остальных книг трактат (позиция Боница) или (3) свидетельство о раннем метафизическом проекте Стагирита, от которого Аристотель впоследствии отказался в пользу онтологии как науки о сущем (так считает Йегер и другие представители «историко-генетического» подхода)? Читать полностью »

1. Життя і творчість. Ансельм Кентерберійський народився в Аості (Північ Італії) у 1033 році. Рання смерть матері Ерменберґи і напружені стосунки з батьком Ґундульфом змусили молодого аристократа залишити рідний дім і розпочати життя мандруючого студента. Після кількох років подорожей Бургундією і Францією, Ансельм в 1059 році опиняється в норманському  монастирі Le Bec (абатство Святої Діви Марії), у монастирській школі, очолюваній славетним учителем Ланфранком. У 1060 році Ансельм вступає до новіціату ордену св. Бенедикта, а в 1063 році він уже обирається пріором Беку і головою школи (замість Ланфранка, котрий очолив абатство св. Стефана в Кані). Після смерті у 1078 році засновника монастиря Герлуїна (Herluin), Ансельма обирають абатом Le Bec. Ці 15 років на чолі абатства, аж до посвячення Ансельма на архієпископа Кентерберійського у 1093 році,  складають найбільш продуктивний період його літературної творчості. Читать полностью »

Суперечки про предестінацію можна уважати  першим над-регіональним інтелектуальним конфліктом раннього Середньовіччя, що притягнув кращі інтелектуальні сили латинського Заходу. Проте саме євхаристичним дебатам XI століття судилося стати першою великою літературною дискусією у Європі після занепаду античного світу. «Тепер виникла певна літературна публічність, яка вже не була – як у випадку praedestinatio-дебатів ІХ століття – прив’язана до королівського двору. Це було щось нове» [Flasch 1995: s.190]. Головні опоненти цієї дискусії були продовжувачами інтелектуальних традицій Ґерберта і Фульбера. Беренґар Турський (999-1088) отримав свою освіту в Шартрі, у Фульбера. Не виключено, що і Ланфранк (майбутній учитель Ансельма) деякий час навчався під Фульберовим керівництвом, хоча головні центри його освіти – Павія і Болонья. Читать полностью »